Доброго дня! Усіх відвідувачів нашого сайту ми вітаємо.

Сьогодні 10.06.2013 року, понеділок. Ми знову залюбки прийшли до табору. Як завжди, а це вже стало традиційним: у нас була зарядка і провела її Чех Софія. Ми ж залюбки стрибали і набиралися бадьорості.

Після зарядки ми пішли на звичну для нас лінійку, де нам повідомили, що ми йдемо у гості до сільського майстра по дереву Бондаренка Миколи Михайловича. У гості ми ходити полюбляємо. Цікаво, а що ж нам там покажуть?

Отож після сніданку нам необхідно було швидко зібратися на шкільному майданчику, і не забути взяти з собою воду. Погода у нас налагодилася і ставало традиційно спекотно для нашого степового краю. Дізнавшись про новини на лінійці, ми відправилися о 9.15 хв. на сніданок. Апетит у нас був чудовий, тому ми з задоволенням знищували все, що нам подали на сніданок.

Смачно поснідавши, взявши воду, ми вишикувались по двоє і в мандри селом. Сонце припікало, тому ми крокували швидко, адже йти неблизько. Як приємно ходити сільською, звичною, тихою дорогою. До того ж такою безпечною. Де всі люди знайомі і ми на все горло вітались з усіма: «Добрий день!!!» А нам, привітно, у відповідь говорили добрі слова. Ой, ми любимо, коли нас хвалять. Це так приємно.

Ну ось ми і у майстра.

Микола Михайлович привітно, з посмішкою зустрів нас.

І провів до унікального куточка. Ох, це справжнє диво. Ну-і-ну, ми ніби потрапили у казку. Оце так да!!! Ми в захопленні розійшлися по казковому селищу. Кожен виріб, ніби, загукував до себе на розглядини.

Катруся Скуднова та Юлія Жадан відразу облюбували собі грибочок і забажали зробити знімок напам’ять.

А нашу увагу привернула хатинка на ніжці і ми відразу ж почали шукати її мешканку. У вікні ми побачили чудову кицю.

А де ж її господиня? – запитали ми у Миколи Михайловича. А він нам сказав, що це таємниця. І тут сестрички Білан Дарина та Мар’яна закричали «а ось вона, ви бачили?» Ми стояли біля хатини і відповіли, що ні.

Та ось же вона подивіться. Ми придивились, коли дійсно у дуплі сховалася господиня, але цікавість її видала і вона привітно виглядала зі своєї схованки. Це була привітна Бабулька Ягуся,інакше її і не назвеш.

Майстер нам розповів, що у дереві дятел зробив дупло, тим самим надихнув його на новий сюжет. Микола Михайлович помістив у дупло голову героїні, але чомусь щоранку хтось її викидав він почав придивлятися, хто робить на подвір’ї шкоду, і ось одного ранку спіймав шкідника.

Виявляється, щоранку прилітав дятел до свого дупла, а ця проява йому не сподобалася, тому схопивши її за штучне волосся дзьобом він викидав її дуже швидко з дупла. Довго господарю доводилося воювати з дятлом і врешті - решт птах поступився дуплом.

Дуже нам усім сподобалося водоймище, яке створив майстер, ну і чого ми там не побачили і лелек, і жабок, і рибалку, біля водоймища росли гарні квіти мальви, троянди та інші.

А ще він нам розкрив секрет утримання такого водоймища. Ми були в захопленні: не подвір’я, а справжня казка. Щоб усе переповісти не вистачить і цілої доби. Можна говорити без упину. Всі ми з радістю фотографувалися біля виробів майстра. Нам хотілося залишити згадку про відвідини.

Чех Софія, Білан Мар’яна, Сагань Єлизавета облюбували собі змія і вирішили з ним сфотографуватися.

Взагалі, ми всі полюбляємо фотографуватися, щоб залишити добрі спогади про кожну хвилину свого життя, адже дитинство таке швидкоплинне.

Драган Іра та Скуднова Юлія поцікавилися у Миколи Михайловича: «Як ви придумуєте такі вироби та сюжети?» На що майстер відповів «Мультфільми, цікаві реклами, прочитані книги та онуки - усе це мене і надихає створювати такі персонажі».

«А коли ви їх робите?» -  продовжили своє запитання дівчата.

Довгими зимовими вечорами – такою була відповідь.

Шкода, що час спливає швидко, сонце припікало і ми змушені були повертатися до школи, адже дорога не близька. Зробивши фото, ми попрощалися з Миколою Михайловичем, побажавши йому здоров’я і творчих успіхів.

А самі ми вирушили до школи.

Як нам згодилася вода у дорозі. Пройшовши невелику відстань по дорозі, ми повернули на степову ґрунтовку і пішли понад посадкою прохолодною вуличкою. Від глоду несло такою приємною прохолодою, а степове різнотрав’я приємно лоскотало наші п’яточки.

Ось він наш любий, такий рідний степовий край.

Так ми повернулися до школи. Приємна прогулянка нас трохи притомила і заняття в’язанням якраз для нас було перепочинком.

Ми відправилися на заняття до Кірічевської Т.В., воно проходило у нас на природі в затінку у нашому шкільному парку.

Кожен з нас знайшов собі виріб та заняття до душі: Солодка Катя підбирала спиці та нитки для них, Раденко Кароліна спробувала продовжити розпочату Тетяною Валентинівною роботу, Гончар Юлія приміряла в’язані носочки, які принесла майстер своєї справи Кірічевська Т.В.

Т.В. Кірічевська дала пораду Каті Солодкій, які нитки слід підбирати для яких спиць.

Вітченко Оксана вчилася набирати петлі. Усіх цікавила справа плетіння спицями.

Мосейчук Таню, зацікавив светр, який розпочала в'язати Тетяна Валентинівна. «От би, так самій навчитись» -  поділилася своїми думками дівчинка.

Розглянувши, майстерно виконані речі Тетяни Валентинівни: подушки, панчішки, светри нам і самим захотілося оволодіти майстерністю плетива спицями. Як добре, що ми в таборі і скільки навчилися робити різних виробів, а протягом літа ми вдосконалимо свою майстерність.

Далі ми пішли за розкладом на оздоровчу процедуру – це була ритмічна гімнастика і вела її, з превеликим задоволенням, Мельничук Лідія Василівна.

Весела, ритмічна музика нас підбадьорювала і ми розминали свої спинки, ніжки, ручки.

А потім залюбки помчали… «Ура- а- а- а! На обід».

Ми так багато набрались вражень за один день, що просто вже попадали за стіл і нам допомагали накривати на столи наші вихователі Іванченко Т.В. і Мельничук Л.В., за що ми їм дуже вдячні, бо апетит ми нагуляли дуже хороший.

Після обіду загін «Світлячки» пішли на перегляд мультиків, а у нас був новий вид заняття – це вироби з трубочок, які нам запропонувала Матюхіна Тетяна Михайлівна.

І знову новинка для нас.

Тетяна Михайлівна щедро ділилась своїм умінням, а ми знову захоплювались здатністю паперу бути таким неосяжним у своєму перевтіленні.

Ось біля Софійки, стоїть серветниця, зроблена Тетяною Михайлівною.

У неї багато цікавих виробів.

Так закінчився ще один понеділок другого тижня перебування в таборі «Орлятко». Скільки за день ми побачили корисного. Завтра ми обов’язково повернемось сюди. А вам читачі до побачення. І читайте про нас далі. Ми любимо не тільки фотографуватися і писати про себе. Нам хочеться, щоб ви просто про нас знали. Хі –х і – хі! Ну, це вже жарт. До зустрічі.